Статистика



Краса породжує красу

Друк e-mail
Понеділок, 05 березня 2012, 12:37

Придюк Зінаїда Володимирівна - вишивальниця

Це давня істина. І з нею не посперечаєшся. А якщо ця краса оточує людину з перших днів її життя, то вплив такого оточення на цю людину, її життя і діяння неминучий.

Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва, Зінаїда Володимирівна Придюк народилася і проживає в своєму рідному селі Крупове. Розміняла вже шостий десяток літ. Має трьох онуків. А не скажете. Молода, струнка, енергійна. Постійно в русі, в роботі, в пошуку. В пошуку нових, більш виразних способів висвітлення багатства свого внутрішнього світу, своїх фантазій на тему оточуючого середовища, побаченого і почутого в рідному поліському краї. Багатство свого внутрішнього світу майстриня передає через вишивку. І з'являються на світ з її рук чудові вироби - рушники, серветки, скатертини, сорочки... І триває цей процес вже близько 30 років! Скільки вишито тих рушників, а скатертин, сорочок? Але хіба їх хто лічив? Лишень закінчить один виріб, а в уяві вже інший, здається набагато кращий і досконаліший. А наступний - ще кращий, ще більш досконалий і довершений. І кожен - винятковий. Не повторюється не лише орнамент чи кольорова гама, але і техніка виконання.

Звідки це все у майстрині, яка стала такою ледь не у двадцять років? А від тої краси, що серед неї виростала майбутня вишивальниця.

Народилася дівчинка Зіна у сільській хаті, чи не у єдиній хаті в селі Крупове, у якій були вікна з віконницями. Бачили б ви ті віконниці, а ще краще візерунки на них. Закрию очі і зараз бачу. Хоча ні хати тої, ні віконниць ось уже скоро 50 років як нема... А ще майже всі сукні у дівчинки Зіни були оздоблені вишивкою. Одні - на комірці, інші - на рукавах. Але чомусь найбільше пам’ятаю ніжні візерунки на подолі суконь. І хоч тканина була різною за матеріалом: взимку - шерсть, влітку - штапель чи льон, і різною за кольором, вишивка на сукнях була обов’язково. І ця оздоба не була позбавлена смаку, колірного сполучення чи композиційного прийому, бо не було там строкатості чи надлишку. Попри те, що наприкінці 60-х років на початку 70-х не було так би мовити „моди" на вишивку, у школярки Зінаїди Герасимчук (це по чоловіку вона Придюк), майже весь одяг був естетично оздоблений руками мами.

І те насіння дало добрі плоди. Зінаїда Володимирівна - перший майстер-надомник по вишивці у Рівненській обласній художньо-виробничій майстерні Художнього фонду України із села Крупове. Досконале володіння традиційною вишивкою, розуміння вимог часу і глибоке знання народного мистецтва поліського краю ставлять вишивальницю в ряд провідних митців області.

Уважно вдивляючись в надзвичайно чіткі ритми орнаментів її робіт, милуючись гармонією кольорів на виробах, мимоволі задумуєшся над секретами такої високої майстерності і напрочуд витонченого смаку рукодільниці.

Найперші вироби мисткині - рушники. їх з-під її руки вийшло найбільше. Завдання, яке ставила перед надомниками Художня рада в Києві - відтворити стародавні орнаменти і традиції, властиві саме цьому регіону. Як дбайливо, пам’ятаю, переносила Зіна Володимирівна візерунки своїх предків із побутових рушників - утиральників чи із давніх рушників - набожників, що ними прикрашали наші односельчани ікони в своїх домівках, на сучасну тканину. Як старалась не загубити жодної лінії чи то хвильки, ромба чи кружечка.

Якось до моїх рук потрапив дуже давній, напівзотлілий рушник із вишитими півниками. Правда, і самі півники, і орнамент під ними ледь-ледь можна було розгледіти. Та стараннями майстрині рушник був відтворений. А до старань треба було додати: надзвичайної уваги, терпіння, а ще фантазії, а скоріше всього глибокого знання основних принципів створення орнаментів нашими предками і того, що вони символізують. Можна сказати, що рушнику було дане друге дихання. Оселі скількох українців прикрашають чи то оберігають ті веселі півники.

Варто пригадати, що мистецтво вишивки в Україні сягає аж до початку І тисячоліття. Першу школу вишивки відкрила в XI столітті сестра Володимира Мономаха Ганна. Широко розповсюджені деталі візерунків українських вишивок являють собою древні символи, значення яких не завжди і не до кінця зрозуміле нам, сучасникам. Дослідники стверджують, що в давнину рушник можна було читати як книгу, пам’ятну записку чи побажання. Можливо і давні півники - символ радості в домі і достатку. До слова, рушник був вишитий лише червоним кольором. Мабуть, це також добрий знак.

І взагалі для деяких геометричних, геометризованих рослинних чи просто рослинних орнаментів старовинних українських вишивок характерна монохромія. Проте однобарвність анітрохи не знижує художніх якостей вишивки. Навпаки, орнаменти, виконані лише в одному кольорі чітко читалися на світлому тлі тканини. Вони відзначалися графічністю, вишуканістю візерунка. Добре вибілені нитки на сірому полотні лягали в умілих руках вишивальниці гарними рельєфними строчками. І навпаки на білому домотканому полотні дуже вишукано виглядали орнаменти виконані сірими лляними нитками. Та це можна буде спостерігати у пізніших роботах Зінаїди Володимирівни.

Хочу повернутись до символів у мистецтві вишивки. Про глибокі, фундаментальні знання символів у своїх орнаментах свідчить розповідь самої рукодільниці.

- „Якщо найпростіші з геометричних елементів традиційної української вишивки пояснити легко: пряма горизонтальна лінія - символ землі, хвиляста - води, хрест - символ вогню чи сонця, то складніші орнаменти витлумачити значно важче. Наприклад, можна припустити, що квадрат, розділений на 4 частини з кружечками в кожній з них - це символ засіяного поля чи нового двору, ромб з видовженими сторонами - символ дерев'яного будинку, многогранник - також символ сонця".

А що означають рослинні орнаменти, що виникли як символ вічно живої природи, увібравши в себе багатство барв і форм навколишнього світу? „Таким символом є один із найпоширеніших у декоративно-прикладному мистецтві українців мотив „дерева життя". За композицією - це вертикально розміщене стебло, стовбур рослини з парно-симетричними відгалуженнями або такими, що чергуються. Крона такого дерева складається з листя, квітів, а інколи фантастичних птахів".

Вишивала Зінаїда Володимирівна ті „дерева життя" також лише червоним кольором, думкою закладаючи у свій рушник тепло, добро, радість і щастя тим, хто забажає мати такий оберіг у своєму родинному гніздечку.

А ще у рушниках майстрині не менш популярним був мотив виткої гілки - нескінченого стебла, як нескінченого і вічного життя на землі. Межі між геометричними і рослинними орнаментами досить умовні. Якщо па одних рушниках - це справді листки, квіти і грона, то на інших - вони геометризоваиі. і це вже трикутники, ромби, квадрати.

Окремо хочу написати, як вдало поєднує Зінаїда Володимирівна у своїх виробах рисунок орнаменту і технічні прийоми вишивання. Так геометричні орнаменти майстриня викопує техніками, наближеними до художнього ткацтва і лічбою ниток. Це - низь, занизування, набирування, гладь. Використання таких технік дає можливість створити випуклий орнаментальний ряд, який дуже прикрашає і збагачує виріб.

Однак основною технікою в роботі вишивальниці є хрестик. До речі, ця техніка набула поширення в Україні з середини XIX століття. Зінаїда Володимирівна використовує прямий хрестик, косий, подвійний. Ними вона послуговується при виконанні як геометричних так і рослинних орнаментів. Хоча часто різні техніки об’єднує в одній орнаментальній композиції. А ще урізноманітнює і збагачує їх застосуванням вирізування, виколювання, мережання.

На протязі всієї своєї творчості мисткиня використовувала в своїй роботі не лише різні техніки виконання, але й різні кольорові гами, різні матеріали. Роботи Зінаїди Володимирівни надзвичайно гарні. А ще дуже охайні. Всі, хто хоч раз їх бачив чи просто брав до рук, залишались надовго зачаровані. І тому ці вироби завжди отримували схвальні відгуки не лише у виробничій майстерні, на багаточисельних виставках, але й у пресі, у відгуках простих українців. Отримувала рукодільниця і зворушливі листи-подяки, листи - запрошення, листи-прохання. Не залишила їх поза увагою. Але найбільше любила дарувати свої вироби. Дарувати добрим людям, на добру згадку.

Наведу такий приклад. Одного березневого дня 2007 року в одному з офісів м. Дніпропетровська майже на годину була паралізована вся робота. Надзвичайна ситуація? Так, надзвичайна. Одна із співробітниць показала своїй колезі рушник, який напередодні отримала бандероллю від Зінаїди Володимирівни. Цей рушник пані Д. замовила на весілля своєї дочки. Вигуки захоплення і замилування надовго зупинили роботу. Кожен, хто хоч краєм ока торкнувся того рушника, отримав масу задоволення. Якась тепла хвиля, хвиля радості, чи то спогадів, чи то надії накотилася на присутніх. А скільки добрих побажань на адресу рукодільниці звучало в ті хвилини. І хоч не була вона там присутня, та волею Господньою побажання ті виконуються. Бо вишиває і хоче вишивати наша майстриня. Творить нове і хоче творити.

Можливо не кожну вільну хвилину і секунду, як в молодості... Бо бувало таке. Збереться Зінаїда Володимирівна йти на роботу. (За фахом учитель, працювала в сусідньому селі.) Саме йти. Бо отих 4 км долала вона щодня туди й назад пішки. Але не сама. Ту дорогу ділили з нею ще двоє вчителів. Отож уже зібралася. А колег ще не видно. Гляне па годинник - є ще вільних 3-5 хвилин. І одразу в руках голка і полотно. Це ж скільки ще можна вишити!

Або такий випадок. Якось повезли ми із Зіною Володимирівною дітей на оздоровлення. Прокидаюсь на світанку. Чому це світло горить у навчальній кімнаті? Невже не вимкнули звечора? Тихенько встаю, підходжу до дверей. Ні, не забули. Це вже новий день зустрічає моя колега за вишиванням. Цілих 2 години вона може подарувати тому, чого найбільше прагне її душа вишивці...

Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва Зінаїда Придюк постійна учасниця районних, обласних, республіканських виставок народної творчості, а також інших мистецьких акцій, музейних гостин. Неодноразово була нагороджена грамотами, дипломами Міністерства культури, медалями лауреата фестивалю.

Її роботи прикрашають експозиції багатьох музеїв і художніх салонів України, а також закуплені представництвами українських громад близького і далекого зарубіжжя. Зокрема, в музеї Т.Г. Шевченка в м. Палермо, Центральному офісі Червоного Хреста Канади.

Своє уміння майстриня передала дочці Валентині і внучці Владиславі, а також багатьом-багатьом своїм учням з неодмінними напутніми словами: „Шийте - вишивайте, дітки. Хрестик за хрестиком рівненько кладіть на полотно. І нехай у вашому житті буде побільше червоних кольорів, адже червоне - то любов, то світла радість, то надія на краще життя".

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити