Статистика



Від ремесла до творчості

Друк e-mail
Понеділок, 05 березня 2012, 12:23

Про майстрів декоративно - прикладного мистецтва мого рідного села Крупове написано багато. Написано гарно. І місцевими майстрами пера, і обласними, і київськими. Не раз їх, як учасниць різних виставок, показували і по телебаченню. Не обділені вони увагою, ні. Навіть Інститут енциклопедичних досліджень ІІЛГІ України найближчим часом в одному з томів, присвяченому рукомесникам держави опублікує статті про творчість усіх шістьох мисткинь.

А про що ж хочу написати я? Написати хочу про оту першу краплю, яка стала початком джерела відродження ткацтва в нашому селі і перетворення його в мистецтво.

І почну я свою думку - оповідку здалеку, бо почну з початку. Пам’ятаю, як до нас у село приїхали представники музею побуту і етнографії у Пирогово, що в Києві. Було це понад 40 років тому. Багато полотна і полотняних виробів скупили вони тоді в селі, особливо у моєї покійної бабусі Олі. Це були і намітки, і скатертини, і сорочки, спідниці, фартухи. На їх прохання ми з бабусею продемонстрували гостям, як поліщуки доглядали за своїм скарбом: качали ми намітки та скатертини па ослоні за допомогою прача і качалки, а серпанкові вироби - за допомогою скляної кулі (гали). У книзі «Чарівне веретено» описано цей процес і є фотографія давньої поліської хати. А біля неї стоять жінки у серпанку. То працівниці музею зодягнені саме у крупівські вироби. Фотографія датована 1977 роком. А над нею на тій же сторінці - фотографія учасниць фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня» з нашого села. Це перший склад ансамблю. їх костюми також старовинний серпанок, що дбайливо був збережений до тих пір у кухрах.

Тепер же жителі району, області чи то столиці бачать наш відомий ансамбль зовсім у іншому серпанку - осучасненому, яскраво-білому, святковому. Мені приємно написати, що ці костюми виготовила моя мама Дем’янець Ніна Мусіївна. Коли і як відбувався перехід від виробів 30-40- років минулого століття, коли ще майже всі поліщуки носили полотняний одяг і в будень і в свято до оцих теперішніх костюмів, суконь, сорочок, рушників, серветок, що їх ми бачимо на виставках, в музеях, на концертах?

Далекої зими 1975-1976 років моя мама наткала рушників. Незвичайних, дивних рушників. Багато жінок села приходили подивитись на ті рушники. Всіма барвами веселки грали на них візерунки. Уміла мати поєднати кольори, зробити до них відтінки. Окремі з тих рушників я й досі зберігаю у себе вдома.

Того ж року пізнього осіннього вечора завітав до мами у господу гість з Рівного. Не сам, звичайно, завітав, а привела його завідуюча сільським будинком культури Рабчевська Ніна Михайлівна. Звали гостя Шевчук Степан Іванович. Він був представником Обласного будинку творчості, і приїхав він в село у справах нашого ансамблю «Берегиня», який в той час саме набирав свою переможну ходу. Мета ж цього візиту - побачити, які ж то рушники тут тчуть. Степан Іванович - людина освічена, толерантна, вихована, рушниками довго милувався, роздивлявся, як вони зроблені, маму похвалив і лише тоді сказав основне:» Зазвичай, в українських рушниках домінує червоно-чорна гама. Чи не могли б ви, Ніно Мусіївно, виготовити декілька таких рушників і привезти їх як зразок в Рівне за ось такою адресою». «Зроблю», - відповіла мама. В тому слові було все. І відповідальність за сказане слово, і певна цікавість, і бажання перевірити себе, свої здібності.

Через тиждень - другий мати, як у Круповому кажуть, поставила кросна, зробила декілька рушників у червоно - чорних кольорах і відвела їх до Рівного за вказаною адресою. Як виявилось, там знаходилась Рівненська художньо - виробнича майстерня Художнього фонду Української РСР. Рушники терміново були відправлені в Київ на Художню раду, де були відразу ж затверджені, як зразки і дуже скоро мама отримала замовлення на виготовлення таких рушників і запрошення працювати в Рівненській художній майстерні надомницею. Варто сказати, що і перше, і друге порадувало маму. І запрошення, безумовно, було прийняте. Художня рада, в основному, замовляла кожного зразка по 10-20 рушників. Це був великий обсяг роботи, але це були і хороші заробітки( до того моменту маги працювала у колгоспі). Але найголовніше - це була гордість за таку високу оцінку своєї праці.

А далі все відбувалось якось так швидко і впевнено, що здавалось, що гак було завжди. Мама щомісяця відвозила в Рівне виконання замовлення і нові зразки рушників, а там уже отримувала затверджені зразки і нові замовлення. Їх було тих замовлень багато, дуже багато. Працювати допомагала вся родина: і чоловік, і діти( дві дочки та троє синів). Одні снувати допомагали, інші - навивати, в нит накидати, цівки виготовити, насукати...

Ну це зрозуміло, подумає читач. А звідки брались щомісяця нові й нові орнаменти для зразків? Пригадую, спочатку мама просто переносила на рушники орнаменти із давніх наміток, що були вдома, а потім ті, що запам’ятались з дитинства, що бачились колись на своєму чи чиємусь одязі ( у мами дуже хороша зорова пам’ять). Але лише ті, які їй сподобались. А той старовинний орнамент називався «затиканє». Що воно таке? Це вузенька смужка ( 2-5 см.), червоного, а частіше всього темно - червоного чи вишневого кольорів з найрізноманітнішими візерунками, яка з двох боків була обрамлена гак званими пасочками з окремих червоних ниток або переплетення червоних та білих ниток. Хоч «затиканнє» було вузеньке, але орнамент добре проглядався. Хороша майстриня, ткаля, побачивши на чиємусь одязі нове «затиканнє» довго носила його в пам’яті, допоки не ставила восени а бо на початку зими перші кросна.

Значне місце в асортименті виробів майстрів посідають рушники. Ніна Мусіївна для їх виготовлення застосовує човникове ткацтво. Ця техніка зумовила й характер оздоблення рушників. Рушники ткалі, як і інші вироби, мають поперечносмугасті узори, що складаються з комбанацій широких орнаментальних смуг з вузькими. В такому поєднанні вони утворюють складні своєрідні комбіновані мотиви, які завжди розміщуються в нижній частині рушника і несуть основне композиційие навантаження, а центральне поле залишається чистим.

Майстриня розробила багато нових малюнків, які відзначаються мистецькою довершеністю, сучасним трактуванням і розраховані на вибагливі смаки споживача, різне призначення. Хоч в основі всіх поперечносмугастих візерунків лежать одні і ті ж геометричні символи (ромб, квадрат, прямокутник, трикутник), орнаменти не повторюються і є дуже різноманітними. Ткаля сміливо шукала для своїх виробів нові орнаментальні форми і композиційні вирішення, зберігаючи традиційну основу.

Але в своїй творчості мама ніколи не виходила за рамки промислу предків, бо чітко собі уявляла, що не на порожньому місці він, той промисел затикання, народився, а на тому міцному духовному підмурку, який витворив народ своїм генієм і працею на протязі століть.

Значний інтерес представляють й інші ткані декоративні вироби майстрині: декоративні накидки на телевізор, покривала на диван і крісла. Дуже оригінальними і неповторними є ці вироби, виконані майстринею на чорному тлі, декоровані лише червоним кольором.

Надзвичайно витонченою, ніжною є серпанкова тканина, що її виготовляла Ніна Мусіївна. Таку узорну тканину рукомесниця почала творити з кінця 70-х років і вона посіла в її асортименті помітне місце. З неї шилися жіночі сукні, спідниці, блузи, фартухи. Але найбільше все таки костюмів, особливо сценічних.

Пам’ятаю, як я, будучи студенткою, одягла одну із тих суконь на заняття в інститут. Що то було! Тепер би сказали, повний фурор. Та і тодішній керівник Рівненської художньо - виробничої майстерні Казначеев Олександр, побачивши мене якось у тій сукні сказав: «Мабуть, сьогодні все Рівне дивилось тільки  на Вас.»

Розробці рисунків для них ткаля приділяла особливу увагу, вибираючи найніжніший. Вони відзначалися не лише вдалим застосуванням традиційних орнаментів і кольорів, врахуванням сучасної моди, але й раціональним співвідношенням між розмірами основних і допоміжних орнаментальних смуг, а також доповненнями із гладеньких смуг, що ткалися лляними нитками. Із самого низу виробу - широка (5-7 см.) лляна смуга, за нею - комплекс із вузеньких) 7-10мм. (смуг білого, сірого і червоного кольорів, обрамлених двома чорними нитками. Далі йде основна орнаментальна смуга (5-7см.) червоного кольору, яка виступає своєрідним акцентом, знову ж гаки обрамлена з обох боків двома пасмами чорних ниток, які в свою чергу розділені двома білим нитками. Після основного узору вгору іде композиція із вузеньких гладеньких смуг, але немає широкої. Натомість далі по полю зрідка є вузькі гладенькі смуги (5-7 ниток) кольорової гами. І все це дуже органічне поєднується і надає оздобленню композиційної завершеності. Костюми з такої тканини мають надзвичайно вишуканий, оригінальний і неповторний вигляд. Якось після першого Всесвітнього фестивалю фольклору і етнографії у Луцьку одна з учасниць «Берегині» сказала мені: «Різноманітні українські костюми можна було побачити на форумі, але таких як у нас не було. Ми як білосніжні феї пропливали на вулицях Луцька».

altІ справді, багато було до Ніни Мусіївни і листів, і телефонних дзвінків із замовленнями після цього фестивалю.

Багато наткала народна майстриня і побутових рушників. Ллє і вони не були позбавлені оздоби. Якщо основа і вуток були одного кольору (сірий льон), то гладенькі поперечні смуги були з білих чи блакитних ниток, хоча часто Ніна Мусіївна ткала цілий оздоблювальний комплекс (5-10 см.), що складався з різних кольорів з відтінками (червоний з вишневим, синій з блакитним, оранжевий з жовтим).

Цікавими були і так звані «рядові рушники». Особливо чорними у них були поздовжні кольорові смуги по всій довжині виробу, що відігравали роль доброго цупкого краю («пруга»).

Часто для таких рушників ткаля використовувала пряжу натурального сірого кольору, яка в поєднанні з білими нитками давала напрочуд красивий багряний ефект.

Аналізуючи доробок месниці можна впевнено сказати, що в своїй творчості вона пішла власним шляхом досягла високої творчої індивідуальності.

За роботою прийшло визнання, нагороди, замітки в пресі, обласній, республіканській. Листи до мами приходили десятками, Були такі, на які не відповісти було неможливо. Я тоді в родині була « прес - аташе». І листи відписували, і бандеролі з виробами відсилали, і окремих дописувачів у гості запрошували.

Пропрацювала мама надомницею близько 15 років. Ось основні досягнення ткалі, майстрині художнього ткацтва, моєї мами, Дем’янець Піни Мусіївни.

У 1983 році за заслуги в розвитку поліського ткацтва атестаційна комісія Спілки художників України присвоїла Ніні Мусіївні Дем‘янець звання „Народний майстер декоративно-прикладного мистецтва". Член Спілки художників України з 1983 року по 1991 рік, член Спілки майстрів народного мистецтва України.

Нагороджена бронзовою медаллю і премією Головного комітету Виставки досягнень народного господарства СРСР за 1984 рік (Постанова від 20.12.1984 р., посвідчення № 66736), медалями лауреата першого, другого, третього Всесоюзних фестивалів народної творчості за 1986, 1987, 1988 роки, почесними грамотами та дипломами Міністерства культури і мистецтв України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність, за розробку і створення зразків та виробів декоративно-прикладного і народного мистецтва, що випускалися підприємствами Художнього фонду України.

Ткати Ніна Мусіївна навчилася ще в ранньому дитинстві. А в 16 років вже виготовила свій перший рушник, повністю оволодівши поліською технікою цього ремесла. Понад 40 років займалася улюбленою справою. Втілюючи в життя принцип „ Корінням в народ, а віттям - у світову цивілізацію", Ніна Мусіївна не лише відтворювала мистецтво предків, але й працювала над створенням нових форм одягу, орнаментів, фактури тканини, її роботи неповторні, оригінальні, бо увібрали в себе не лише місцеві народні традиції, а й власні розробки. Саме Ніна Мусіївна перша в с. Крупове перейшла в ткацтві від створення звичайного ужиткового полотна до виготовлення виробів декоративно-прикладного мистецтва. Вона - перший майстернадомник по ткацтву у Рівненській художньо-виробничій майстерні Художнього фонду Української РСР, із с.Крупове,  починаючи з 1977 року. За нею цією стежкою пішли такі майстрині села як Уляна Петрівна Кот, Ольга Миколаївна Придюк, Ніна Михайлівна Рабчевська. Ніна Мусіївна навчила ткацького ремесла і Заслуженого майстра народної творчості Казначеєву Раїсу, даючи їй уроки ткацтва вдома, на власному ткацькому верстаті-кроснах.

У творчому доробку Ніни Мусіївни - декоративні рушники, серветки, скатертини, наволочки, чоловічі та жіночі сорочки, сукні, сценічні костюми. Сценічні костюми для фольклорно-етнографічного ансамблю „Берегиня" майстриня виготовляла двічі: у 1980 році і в 1990 році. Це тонке біле серпанкове полотно з вкрапленням лляних ниток, використанням червоної гами, стилізованих квіткових орнаментів, поліських народних традицій. Цікавою є історія створення останніх сценічних костюмів для цього колективу. У кітні 1990 року автор цих рядків представляла у м. Дубровиці виставку декоративно – прикладного мистецтва свого села. І сама відповідно була вдягнена у серпанковий костюм, щойно виготовлений її мамою. До неї підійшла одна з постійних учасниць ансамблю і підвела представника обласного Будинку творчості Дацкова Анатолія Івановича. Зіна Володимирівна висловила спільну думку членів ансамблю «Берегиня» щодо необхідності заміни їх сценічних костюмів на нові, такі, як в Уляни Адамівни. Анатолій Іванович розпитав про вартість костюму і дуже сміявся, почувши відповідь. Бо за його словами, «як би цей костюм у Канаді продати, то за нього можна нове Крупове побудувати».

Як наслідок цієї зустрічі — нові костюми для сільського ансамблю. Автор цих костюмів — Дем‘янець Ніна Мусіївна, а виконавців двоє — Ніна Мусіївна і Ніна Михайлівна.

В останні роки творчості Ніна Мусіївна часто заміняла червону гаму кольорів на синьо-голубу. Ці вироби мають особливий святковий вигляд, чистий, прозорий.

За всі роки творчості майстриня виготовила стільки рушників, що ними, як писалося в одній замітці, можна було б простелити дорогу від Крупового до Києва. Добрі відгуки про них надходять звідусіль. Розійшлися вони по світу, окремі прикрашають експозиції музеїв в Москві, Києві, інших містах країни.

Ніна Мусіївна - учасниця багатьох всесоюзних, республіканських, зональних, обласних виставок.

                                                                                                                                                                Букайло У.А., вчитель Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

Останнє оновлення ( Понеділок, 23 листопада 2015, 14:55 )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити