Статистика



Технологічний процес виготовлення виробів та їх оздоблення

Друк e-mail
Середа, 29 лютого 2012, 11:47

У народі завжди високо цінувалися речі, про які прийнято говорити „ручна робота”. Ручне – синонім добротності, високого смаку, своєрідної техніки виконання. В поширенні доброї слави про ткані вироби ручної роботи с.Крупове провідне місце належало і належить нашим  мисткиням Ніні Мусіївні Дем’янець,  Уляні Петрівні Кот, Ользі Миколаївні Придюк та Ніні Михайлівні Рабчевській. Їх роботи захоплюють свіжістю і чарівністю форм і кольорів з неослабною силою. Опріч всього, ці оригінальні декоративні речі ручної роботи позначені яскраво вираженими, своєрідними рисами сучасності,  відповідають запитам сьогодення.

Витвори рук рукодільниць відзначаються яскраво вираженою самобутністю, неповторною красою орнаментів і кольорів, добротністю технічного виконання. Підтвердженням того є той факт, що значна частина виробів кожної з майстринь розійшлась по  світу і знаходиться тепер в музеях і приватних колекціях Канади, США, Польщі, Німеччини, Італії, Аргентини, Австралії, Англії, Франції, Росії.

Крупівські майстрині дотримуються у своїх виробах не лише традиційної техніки ткацтва, а й характерних для нашої поліської місцевості візерунків і кольорів. Їх роботи увібрали в себе ідеал доцільності, зручності й художньої досконалості, відбивають в собі радісний колорит, теплоту й емоційність. Для них характерна цілісність декоративного вирішення – чіткість орнаментального ритму, гармонійність і врівноваженість пропорцій, насиченість і мажорне звучання  колориту. Ткалі вміють підкреслити в своїх роботах красу і природні властивості матеріалу – блиск і шовковистість льону, м’якість і еластичність бавовни.

„Самобутнім лишається у кожної нашої ткалі і принцип побудови орнаментів. Коли уважно вдивлятися в надзвичайно точні ритми орнаментів, милуватися гармонією кольорів на їх тканинах, то мимоволі задумуєшся над секретами такої високої майстерності і витонченого смаку майстринь”.

Широкий і асортимент виробів мисткинь: декоративні рушники, скатертини, серветки, наволочки, занавіски, портьєрні тканини, покривала на диван і крісла, хідники,(доріжки на підлогу) а також серпанкові узорні тканини для пошиття суконь, блуз, спідниць, фартухів, чоловічих сорочок.

Цікаво, що всі ці вироби виготовлені на старовинних ткацьких верстатах. У Круповому їх називають кросна, став. І всі ці верстати, що збереглися в селі, виготовлені ще в 30-40-х роках минулого століття. Не кожен господар міг сам виготовити кросна. Найкращі верстати в нашому селі робив Стельмашук Яків Каленикович. Саме  прізвище говорить, що їх рід завжди стельмахував.

На жаль, немає в живих Якова Калениковича. Розповідає Стельмашук Ярина Панасівна, вдова майстра. „Основа кросьон – статовина, яка робіласа із дуба, обтесаного за допомогою шклюта. Ето така веліка сокира. Дуб вибиравса прами, без сучкув, щоб добре дерса.  З  часті  колоди дуба обдіралі з одної сторони кору і дерлі скіпку. Якшо гета скіпка оддіраласа зверху донізу прамо, то етой дуб пудходів. Якшо ж оддіраласа зігзагами, то такий метеріал не пудходів. Чого з дуба? Бо його деревина найкрепша і найважча, а статовина основи кросьон  обезпечвала теє, шо кросна стоялі на місці, не скачучи во времнє роботи”.

Наступні два важливих і великих елементи верстата - велике і мале воротіло. На велике намотувалась основа кросен, а на мале – ткане полотно. Ці два елементи мали бути надзвичайно гладенькі, відшліфовані, без сучків, щоб не рвались нитки під час навивання, не кошлатились, щоб основа намотувалась рівно, а готове полотно щільно закручувалось. Щоб основа була рівна і нитки натягнуті були однаково у великому і в малому воротилі були видовбані  прямокутні отвори, в яких вставлялись „запереньки”.

Причому велика заперенька на великому воротилі була завжди зліва, а маленька, на малому воротилі, справа, щоб правою рукою, не встаючи з кросен,  регулювати процес ткання.

Воротила виготовлялися в основному із сосни і також з плодових дерев: груші, яблуні.

Після навивання основи ішов процес накидання в нит. Нит виготовлявся із грубих льняних ниток, які були міцно скручені із 3-4  тонких”. Він за особливою схемою прив’язувався до двох дерев’яних „пруткув”. Щоб нит був рівний, використовувалася добре відшліфована заданої ширини дошка. Він тримався за допомогою шнурків на бурульках, які крутилися і могли легко піднімати нит вгору і опускати вниз. Просте полотно (намітка, серпанок) ткалося в два нити, „радове” – в чотири нити.

altСтельмашук Я.К. Ткацький верстат – кросна. 1940 р.

1 – статовина; 2 – велике воротило; 3 – мале воротило; 4 – переклад; 5 – набилки; 6 – бердо; 7 – нит; 8 – коклюшки; 9 – мала заперенька.

Далі нитки йшли в бердо. Бердо також було дерев’яне із тоненьких пластинок (місцева назва „тростінка”). Залежно від ширини майбутнього виробу берда були різні  і мали назву, „осьмачка”, „десятка”, „дванадцатка”.

Розповідає  Заслужений майстер народної творчості України Ніна Михайлівна Рабчевська: „На „осьмачку” ткали найгрубше  полотно-мішковину. У цьому берді тростинки були найтовщі, проміжки ними чуть ширші. Бо це полотно ткалося із найгрубших ниток, які були спрядені з нечесу, і мало бути найміцнішим.

„ Дев‘яткою ” ткали полотно на жіночі та чоловічі сорочки і штани, полотно на постіль.

„Десяткою” ткали полотно на верхній одяг, на святковий одяг.

„Одинадцятка” і „дванадцятка” (з їх найтоншими тростинками) використовувались  для виготовлення серпанку.

Наприклад, „Осьмачка” вміщала 8 пасом (одне пасмо – 15 пар ниток). Бердо було закріплене в набилках. Вони мали бути надзвичайно міцні і дуже гладенькі зверху, бо ткаля щомиті торкалася їх, прибиваючи кожну нитку до основи. Виготовлялися набилки в основному з клена”.

Нит і бердо в набилках трималися на статовині  за допомогою перекладу. Це така тонка (діаметр 5-6 см.) палка, в основному з калини.

Човник виготовлявся, як правило, з липи, яблуні і теж був гладенький. Розміри човника залежали від того, яке полотно ткалося: грубе, тонке чи серпанок.

Цівки, на які намотувалися нитки, виготовлялися з бузини, очерету молодих пагонів калини, рідше – ожини. Середина  Про матеріали, з яких виготовлялися кросна, співається у місцевій пісні. Пісня записана з уст Уляни Петрівни Кот.

Ой виросла сосна,

Будем робить кросна,......

Да будемо ми ткаті

Сорочечку тоненьку.

Наміточку біленьку

Ой-бо набоїч лісків,

А човнік яблуньови

А клудец воскови.

 

Попросіла свого батька зрубать гарну сосну,

Ізрубать гарну сосну, зробить мені кросна.

Ой да зробив батько кросна – ставочок готови

Кокушечки дубовиї, набильца клєнови.

 

Воротільца грушовиї – човнік яблуньови,

В човнік клулец березови, цівки черетови

Поножаї з ліщиноньки, переклад з каліни

Все, шо треба для роботи молодуй дівчині.

 

Поножаї, як музики, гарно вигравают

Більца нітку до ніточки добре прибивают

А дівчина за кроснами веснянку спеває

Полотенце  серпанкове на просість лягає.

Розповідає ткаля Придюк Ольга Миколаївна: „ Важливо було знати, яку сосну можна використовувати для виготовлення деталей кросен. Брали лише сосни, які росли в болоті. Їх деревина була бідна на живицю і ця живиця не проступала у готовому виробі. Тоді, як сосни, що росли на горі (на підвищенні) містили багато живиці і смола постійно виступала на поверхню, особливо в теплій хаті і могла пошкодити нитки основи”.  У книзі „Чарівне веретено”(Львів, „Каменяр”, 1990) є фотографія   учасниць народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю „Берегиня” з  села Крупове Дубровицького району Рівненської області. Це перший склад ансамблю. Їх костюми — старовинний серпанок, що дбайливо був збережений до тих пір у кухрах.

alt

Фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» Дубровицького району. 1975р.

Тепер же жителі району, області чи то столиці бачать наш відомий ансамбльзовсім у  іншому серпанку – осучасненому, яскраво-білому, святковому.

alt

Фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» Дубровицького району. 2010р.

Коли і як відбувався перехід від виробів 30-40 років минулого століття, коли ще майже всі поліщуки носили полотняний одяг і в будень і в свято, до оцих теперішніх костюмів, суконь, сорочок, рушників, серветок, що їх ми бачимо на виставках, в музеях, на концертах?                             

Далекої зими 1975-1976 років Дем’янець Н.М. наткала рушників. Незвичайних, дивних. Багато жінок села приходили подивитись на ті рушники. Всіма барвами веселки грали на них візерунки. Окремі з них  і досі зберігаються у ткалі вдома. 

Дуже скоро завідуюча сільським будинком культури Рабчевська Н.М. привела до Ніни Мусіївни гостя з м. Рівне. То був Шевчук Степан Іванович – представник обласного Будинку творчості. Мета візиту -  познайомитися із рушниками, виготовленими ткацькому верстаті. Роботи ткалі Степану Івановичу сподобалися.

altДем’янець Н.М.Рушники. 1975 р. 40×220 см. Бавовна, муліне. Перебірне ручне ткацтво.

Він їх похвалив, запропонував виготовити декілька рушників у червоно-чорній кольоровій гамі і привезти їх у м. Рівне за вказаною адресою.

Пропозиція була прийнята. Ткаля виконала замовлення і відвезла їх у м. Рівне.  Як виявилось, там знаходилась  Рівненська художньо-виробнича майстерня Художнього фонду Української РСР. Рушники терміново були відправлені в м. Київ на  Художню раду, де були відразу ж затверджені, як зразки, і дуже скоро Ніна Мусіївна отримала замовлення на виготовлення таких рушників і запрошення працювати в Рівненській художній майстерні надомницею.

Це стало добрим початком. Бо слідом за Ніною Мусіївною надомницями стали Кот Уляна Петрівна, Придюк Ольга Миколаївна, Рабчевська Ніна Михайлівна. Спочатку майстрині виготовляли зразки рушників, які затверджувались Художньою радою, а потім отримували замовлення на виготовлення таких рушників. Зазвичай, кожного зразка замовлялось по 10-20 екземплярів. Це був великий обсяг роботи, але це була робота до душі, яка не втомлювала, а надихала.

Звідки ж брались щомісяця нові й нові орнаменти для зразків? Згадує Н. Дем’янець. „Спочатку просто переносила на рушники узори із колісніх наміток, які були вдома. Потім ті, як мені запам’яталися  з дитинства. Ті, що бачила колись, на своїх чи чужих сорочках. А пам’ять в мене дуже добра. Але тільки ті, які мені сподобалися . А той старовинний узор звався „затиканє”. Що воно таке? То вузенький пасок (смужка ) (2-5 см) червоного, а частій темно-червоного чи вишневого кольору з різними узорами, який з двох боків був обрамлений  пасочками з окремих білих ниток або переплетених червоних і білих ниток. Хоч „затиканнє” було вузеньке, але узор добре проглядався. Хороша майстриня, побачивши на чужому  одязі нове затиканє, довго носила його в пам’яті, поки не ставила нові кросна”.

Значне місце в асортименті виробів майстринь села посідають рушники. І це не випадково. Адже рушники широко використовуються і як прикраса житла, і як атрибут обрядовості, і для інших потреб. У наш час рушникам надається ще більше значення. Відповідно до цього зазнали помітних змін і самі рушники. Порівняно з колишніми вони збільшились у розмірах, крім того вони стали  більш декоративними і святковими. Особливо останнім часом зростає потреба в рушниках обрядового призначення, зокрема весільних. Рушники крупівських ткаль відзначаються винятковою принадністю і урочистістю. Цього їм надають вдало підібрані форми орнаменту, вишуканий лад візерунків і яскраві насичені кольори, де домінує традиційний червоний.

Тчуть свої рушники рукомесниці села в основному, із білих ниток десятого, двадцятого номеру фабричного виробництва. Це бавовняні нитки. Найкраща якість у ниток, що вироблені в Ленінграді.

Візерунки робляться здебільшого акриловими нитками, рідше, та все ж використовуються нитки муліне, ірис. Нитки з чистої шерсті не використовуються, бо під час прання вони „сідають” і орнаментальний комплекс виходить вужчим за ширину виробу.

Найчастіше рушники виготовлялися таких розмірів – 35х200 см, 40х250 см. Розраховані вони були на оздоблення житла а також мали обрядове призначення. Як правило, у виробах переважає геометричний орнамент. Рідше зустрічаються геометризовані рослинні орнаменти чи стилізовані квіткові.

Геометричний орнамент – квадрати, ромби, трикутники, стовпчики, зірки, розетки.  Повторюючись в певному порядку, ці елементи розміщуються в орнаментальній смузі і їх композиція завжди ритмічно виразна. За рахунок комбінування  геометричних мотивів, варіювання їх масштабами, ритмікою і розміщенням досягається велика різноманітність і неповторність візерунків.   В основі композиції рушникових узорів лежать різної ширини поперечні орнаментальні смуги, які розміщуються в нижній частині рушника і несуть основне композиційне навантаження, а центральне поле залишається чистим. Інколи ці смуги більше ущільнюються, інколи більше розріджуються, утворюючи таким чином цілі комплекси. В більшості цих комплексів вузькі смужки групуються навколо широкої орнаментальної смуги, що тчеться перебірною технікою і має складний візерунок.

alt alt

Рабчевська Н. М. Рушник  1996 р. 38*198 см. Бавовна.  Акрил. Перебірне ручне  ткацтво.

Дем’янець Н.М. Рушник. 1991 р. 40×200 см. Бавовна, акрил.Перебірне ручне ткацтво.

Центральна орнаментальна смуга зазвичай потребувала 12-16 переборів, а інколи і всі 20, тоді як вужчі смуги – по 4-8 переборів, а обрамлені були орнаментальні комплекси з обох сторін найвужчою смугою – „кривулькою”.

Розповідає Н.М. Дем’янець: „Щоб зробить затиканє на 16-20 переборів на кроснах не хватало місця для дощечок, які ставляться за нитом аж до великого воротила. То ми ставили замість дощок дроти. Бо вони були вузенькі і вміщалися”.  Рідше у крупівських ткаль рушник має дві однакові широкі основані орнаментальні смуги, які між собою розділяються дещо вужчою.

alt

Придюк О.М. Рушник. 1988 р. 40×200 см. Бавовна, акрил.

Часто зустрічається, коли на рушнику є три однакової ширини орнаментальні смуги, обрамлені з обох сторін вузенькими на 3-4 перебори. Причому середня  смуга має один візерунок, а ті, що з обох боків – інший, але однаковий.

alt

Дем’янець Н.М. Рушник. 1990 р. 40×220 см. Бавовна,акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Різною є і кольорова гама орнаментальних комплексів. В більшості виробів використовується червоний і чорний колір. Інколи буває, що центральна смуга виконується темно-червоним кольором, тоді як вужчі – дещо світлішим. Але між ними обов’язково ще будуть вузькі орнаменти, виконані чорним кольором.
alt alt
Рабчевська Н.М. Рушник. 1994 р. 38×198 см. Бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво. Кот У. П. Рушник. 2010 р. 38х200 см. Бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

З часом мисткині стали експериментувати, об’єднуючи червону і чорну нитки. Таким поєднанням міг бути виконаний весь орнаментальний комплекс або лише окремі смуги візерунків, але обов’язково з обох сторін основної. Таке поєднання було більш властиве виробам У.П. Кот.

alt

Кот У.П. Рушники. 1993 р. 38×198 см. Бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

alt0 alt

Кот У. П. Рушники. 2010 р. 38х200 см. Бавовна, льон, акрил. Перебірне ручне  ткацтво

alt alt

Кот У. П. Серпанкові костюми (дитячий і дорослий). 2010 р. Бавовна, льон, акрил. Перебірне ручне ткацтво

Такий спосіб оздоблення ткаля використовувала, як при виготовленні рушників і серветок, так і при виготовленні серпанкових костюмів. В дитячому костюмі поєднанням двох ниток виконані лише вузенькі смуги з обох сторін основної, а в дорослому костюмі таким поєднанням виконано весь орнаментальний комплекс.

В деяких рушниках ткалі розділяли орнаментальні смуги звичайними гладенькими кольоровими смугами. Більше такі смуги властиві виробам, кольорова гама яких – блакитно-синя. Хоча буває, що орнаменти червоного кольору можуть бути розділені гладенькими смугами помаранчевого кольору.

altРабчевська Н.М. Рушник. 1998 р. 38×198 см. Бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво

Але в своїй творчості мисткині села ніколи не виходили за рамки промислу предків, бо чітко собі уявляли, що не на порожньому місці він, той промисел „затикання”, народився, а на тому міцному духовному підмурку, який витворив народ своїм генієм і працею на протязі століть. Тому у виробах моїх односельців традиції і сучасність поєднались органічно, а мистецька довершеність та індивідуальні риси творчого почерку авторів надають їм вишуканості, оригінальності і неповторності.

Нерідко в рушниках використовують для вутка невибілену, натуральну,сірого кольору (інколи трохи зеленкуватого) льняну пряжу, яка в поєднанні з білими нитками основи дає напрочуд красивий  барвний ефект.

Новизною орнаментального і колористичного вирішення приваблюють  ці роботи майстрів. Це особливі рушники, серветки. Їх вирізняють здебільшого м’яке сіре тло із натуральних льняних ниток і витканий по ньому в спокійних, дещо приглушених двох або трьох кольорах розріджений поперечносмугастий візерунок. В основному це відтінки блакитного з додаванням білого кольорів. Інколи рушники тчуться на білому тлі, тоді у візерунку використовуються різні відтінки сірого кольору. Цим поєднанням досягається особлива м’яка тональність, вишуканість і гармонійна злагодженість.

alt alt

 Рабчевська Н.М. Рушники. 1994-1998 р. 38×198 см. Льон, бавовна, віскоза. Перебірне ручне ткацтво.

Придюк О.М. Рушник. 2003 р. 38×198 см. Льон, бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Часом мисткині ткали  рушники „білим по білому”. Окремі зразки таких виробів збереглися в майстринь до цього часу. Зазвичай виконували їх на замовлення або на виставки.

А ще майстрині не залишають свої вироби щойно знявши їх з кросен. Своїм рушникам вони інколи додають мережання, інколи прив’язують особливі китиці („кутаси”). Білі, червоні чи блакитні. Це залежить від кольорової гами на рушниках. І все це надзвичайно органічно поєднується і збагачує рушник.

alt alt

Придюк О.М. Рушник. 1992 р. 40×200 см. Бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Придюк О.М. Рушник. 2003 р. 38×198 см. Льон, бавовна, акрил. Перебірне ручне  ткацтво.

Часто проміжки між смугами орнаментів рукомесниці оздоблюють мережкою  „пруткуванням”.

Окрім святкових, обрядових рушників виготовляють ткалі і чимало так званих побутових. Такими рушниками користуються після прийняття ванни чи душу, адже вони добре вбирають вологу а ще масажують тіло. Ними добре витирати посуд. Такі рушники добре перуться в сучасних пральних машинах. Після кожного прання вони стають білішими, м’якішими, приємнішими на дотик.

Побутові рушники тчуться в основному „в ряди”, зрідка  „в століки”. Такий рушник є, по-перше, міцнішим, а по-друге, з кожним пранням він стає м’якшим, отже зручнішим у користуванні.

altДем’янець Н.М. Рушники. 1990 р. 40×140 см. Льон, бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Ці рушники також мають свої оздоблювальні комплекси. У всіх майстринь вони різні. Як за розміром (шириною комплексу) так і за кольоровою гамою. У значній мірі вирішення питання оздоблення залежить від призначення рушника. Якщо він для щоденного використання на кухні, то це 1-3 орнаментальні смуги на 1-3 перебирання. Інколи просто декілька „кривульок”. Кольорова гама – яскрава: червона з різними відтінками, оранжева, синя, зелена, бузкова (господині так краще орієнтуватися).

Якщо ж рушник призначений для прикраси кухні, то це орнаментальний комплекс із 3-5 смуг на 3-5 перебирань. Кольорова гама дещо приглушена, вишуканіша, яка органічно вписується в інтер’єр.

altПридюк О.М. Рушник. 2004 р. 38×120 см. Льон, бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Цікавими є окремі побутові рушники Ніни Мусіївни Дем’янець які мають не поперечні орнаментальні смуги, а поздовжні кольорові гладенькі, що йдуть з обох боків рушника. Для цього мисткиня по-особливому снувала основу і навивала кросна. Вже на воротилі можна було бачити по 8-10 кольорових ниток з обох боків. Зазвичай, це були нитки „ірис”, зрідка звичайні бавовняні, скручені з декількох тонких. Ці нитки були міцніші за звичайні і кольорові смуги по всій довжині виробу відігравали роль доброго цупкого краю  („пруга”).

altДем’янець Н.М. Рушники. 1990 р. 40×140 см. Льон, бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Ольга Миколаївна  Придюк  здебільшого ткала свої рушники таким різновидом звичайного переплетіння, який в  Круповому називають „в пасочки”. Для цього майстриня під час накидання основи в бердо через кожні 6-8 ниток не розділяла пару, а вкидала дві нитки. В результаті в готовому виробі чітко видно було ці „пасочки”. Вони були дещо товщі, тому й виділялися.

Інколи майстрині, накидаючи основу в бердо (в більшості це стосується так званих рушників „в ряди”), після кожного ряду один проміжок між тростинками пропускали, не вкидаючи туди нитки. Як результат – кожен ряд був розділений. Це так звані „рядочки”. Ці рушники також мають оригінальний вигляд.

Значний інтерес представляють й інші   вироби майстрині: декоративні накидки на телевізор, покривала на диван і крісла. Дуже оригінальними і неповторними є ці вироби, виконані майстринями на чорному тлі, декоровані візерунками лише червоного кольору.

Найкращі роботи майстрів – сучасний серпанок.

Надзвичайно витонченою, ніжною є серпанкова тканина, що її виготовляла Ніна Мусіївна. Таку узорну тканину рукомесниця почала творити з кінця 70-х років і вона посіла в її асортименті помітне місце. З неї  шилися жіночі сукні, спідниці, блузи, фартухи. Але найбільше все таки костюмів, особливо сценічних.

Сучасний серпанок виготовляється із тонких бавовняних ниток фабричного виробництва із вкрапленням натуральних лляних ниток.

Розробці рисунків для них ткаля приділяла особливу увагу, вибираючи найніжніші. Вони відзначалися не лише вдалим застосуванням традиційних орнаментів і кольорів, врахуванням сучасної моди, але й  раціональним співвідношенням між розмірами основних і допоміжних  орнаментальних смуг, а також доповненнями із гладеньких смуг, що ткалися лляними нитками. Із самого низу виробу – широка (5-7 см) льняна смуга, за нею – комплекс із вузеньких (7-10 мм) смуг білого, сірого і червоного кольорів, обрамлених двома чорними нитками. Ці смуги – гладенькі. Далі йде основна орнаментальна смуга (5-7 см) червоного кольору, яка виступає своєрідним акцентом. Ця смуга також обрамлена з обох боків двома пасмами чорних ниток, які в свою чергу розділені двома білими нитками. Після основного узору вгору іде композиція із вузеньких гладеньких смуг, але немає широкої. Натомість далі по полю зрідка є вузькі гладенькі смуги (5-7 мм) основної кольорової гами. І все це  дуже органічно поєднується і надає оздобленню композиційної завершеності.

altДем’янець Н.М. Фрагмент сучасної серпанкової тканини. 1990 р. 52×120 см. Льон,  бавовна, акрил. Перебірне ручне ткацтво.

Костюми з такої тканини мають надзвичайно вишуканий, оригінальний і неповторний вигляд.

Якось після першого Всесвітнього фестивалю фольклору і етнографії у Луцьку одна з учасниць фольклорно-етнографічного ансамблю  „Берегиня”, Придюк Зінаїда Володимирівна  сказала:  „Різноманітні українські костюми можна було побачити на фестивалі, але таких як у нас не було. Ми як  білосніжні феї пропливали на вулицях Луцька”.

І справді, багато було до Ніни Мусіївни і листів, і телефонних дзвінків із замовленнями  на виготовлення серпанкової тканини.

Сценічні костюми для фольклорно-етнографічного ансамблю „Берегиня” майстриня розробляла двічі: у 1981 і у 1990 роках.

В окремих індивідуальних замовленнях ткалі  використовували синьо-блакитну гаму кольорів. Адже блакитний колір – колір квітки льону. Такі костюми, блузи, плаття, фартухи мають особливо святковий вигляд, чистий, прозорий. До того ж, синьо-блакитна гама підкреслює білизну сучасного серпанку.

altРабчевська Н.М. Фрагмент сучасної серпанкової тканини. 2006 р. 52×120 см. Льон, акрил.

Отже, основою створення сучасних орнаментальних комплексів є колишнє затиканє. Творчо переосмислюючи його, наші крупівські рукомесниці створюють безліч різноманітних візерунків, бо працюють за принципом «Корінням в народ, віттям — у світову цивілізацію». В роботі ткаль є багато спільного, але й чітко проглядаються індивідуальні риси творчого почерку.

Для Ніни Мусіївни найбільш характерним є те, що основна маса її виробів виконані в червоно – чорній кольоровій гамі. Причому центральні широкі орнаментальні смуги зазвичай були червоного кольору і обов‘язково обрамлені з обох боків вузенькими чорними (у пізніших роботах широкі блакитні — вузенькими синіми).

Уляна Петрівна у більшості виробів цілий орнаментальний комплекс ткала поєднуючи одночасно червону і чорну нитки.

Ольга Миколаївна по – особливому накидала основу. Через кожні 8 – 10 ниток вкидала в один проміжок у берді одразу дві нитки. Внаслідок цього на готовому полотні чітко було видно поздовжні пояски (в селі їх називають «блізня»).

Творчість Ніни Михайлівни останнім часом більше тяжіє до використання різних відтінків одного кольору.

Таким чином, народні поліські традиції віднайшли у виробах наших майстринь творче переосмислення, нове трактування, що відповідає нинішнім естетичним і функціональним потребам суспільства.

Ритмічним чергуванням, формами орнаментальних мотивів, масштабами і співвідношенням візерункових та простих смуг крупівські майстрині досягли в оздобленні тканин безмежної неповторності.

В мозаїці уподобань, засобів індивідуальних смаків не втрачаються цілісні стилістичні риси, а саме: зв’язок з усією системою декорування, високі вимоги до якості виробу і витонченість художньої обробки.

                                                                                                                                                            Букайло У.А., вчитель Крупівської ЗОШ І-ІІст.

Останнє оновлення ( Понеділок, 23 листопада 2015, 14:27 )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити