Древнє Полісся — край дрімучих лісів, голубих озер та річок, ділених дібров — здавна славиться як один із багатих та самобутніхрегіонів України (особливо Волинська його частина), де донині збереглися прадавні легенди, звичаї, обряди та пісні, які вже майже втрачені в інших місцевостях України. Ці духовні скарби, ІІО побутують на землі Полісся, є великим надбанням нашої національної культури.

Дубровицький район Рівненської області — показовий у відношенні збереження поліського фольклору. Значною мірою завдяки тому, що у селі Крупове живе унікальна берегиня подільського пісенного фольклору — Уляна Петрівна Кот.

Першу згадку про це село знаходимо в Іпатіївському літописі, де позначено, що воно засноване в середині XVIстоліття. Село славилося тим, що тут був поширений художній промисел — ткацтво. Ця традиція збереглася і до наших днів. Якзауважує сама Уляна Петрівна, «у нас в кожному домі і тчуть, і співають».

У селі Крупове, в простій поліській хатині, що стоїть біля самоголісу, 26 жовтня 1936 року народилася Уляна Кот, де про-Квас і нині. Із ткацьким верстатом та піснею Уляна Кот познайомилася ще в дитинстві. Ось як гарно про неї написала Наталка Позняк у своїй статті «Життя — як виспівана пісня» (Вісті Рівненщини, 3 серпня 2004 р.): «Вона пам'ятає усі пісні, що співала мама. А та всю свою журбу за нещасну вдовину долю перели­вала в пісню. Часто, сидячи за ткацьким  верстатом, заводила вона тужливих пісень  під ритмічний перестук кросен. Уляна вбирала і пісні, ховаючи, як найдорожчий скарб, у своєму серці. Разом у тим переймала і мамині секрети ткацтва, і потім люди, розглядаючи тоненькі поліські серпанки*, виткані руками майстрині, вдувалися: чи то пісня лягла на полотно, чи то полотно стало піснею».

Поліські серпанки Уляни Кот нині відомі в багатьох країнах віту. її рушники та сорочки зберігаються в музеях та приватнихколекціях Києва, Львова, Москви, Білорусії, Польщі, Чехії, Сло­ваччини, Канали та Америки. За свою високохудожню майстерність Уляна Кот в 1981 р. була удостоєна звання «Заслуже­ний майстер народної творчості УРСР».

Природа щедро нагородила Уляну Петрівну чудовим голо­сом альтом. М'який тембр тонко відтворює кожну мелодію пісні, глибоко розкриваючи її зміст. В 1976 — 1991 роках Уляна Кот керувала у рідному селі фольклорно - етнографічним гуртом «Берегиня», будучи одночасно його солісткою. Завдяки їй репер­туар колективу нині налічує кількасот народних пісень. З 1991 по 1996 рік вона керувала дитячим гуртом «Серпанок», залюбки передаючи ДІТЯМ скарби поліського пісенного фольклору. На яких лише підмостках сцени не співала Уляна Петрівна Кот! Майстерне виконання і тонке розуміння людської душі, що зак­ладене у пісні, робили її виступи завжди успішними. Разом із своєю «Берегинею» вона стала лауреатом багатьох регіональ­них, всеукраїнських та міжнародних фольклорних фестивалів, телетурніру «Сонячні кларнети» та переможцем радіоконкурсу «Золоті ключі».

В 1985 р. фірма «Мелодія» (Москва) випустила великий стереодиск під назвою «Співає Уляна Кот», куди увійшло вісімнад­цять народних пісень Полісся у виконанні талановитої співачки. В 1988 р. в житті Уляни Кот сталася ще одна пам'ятна подія: їй, єдиній представниці від України, довелося демонструвати свою виконавську майстерність перед слухачами, основу яких склада­ла українська діаспора, у Вашингтоні та Нью-Йорку. Сюди вона була запрошена для участі у фестивалі національних меншин США, який проводив Смітсонівський інститут у Вашингтоні.

Прослухавши низку пісень у виконанні Уляни Кот, доктор мистецтвознавства ІМФЕ Софія Грица відзначила: «Прекрасна пам'ять дає можливість співачці зберегти у своїй скарбівні високоваргісні і повні сюжети народних балад, сімейно-побутових і обрядових пісень, а вроджене музичне обдарування і хороший смак — інтерпретувати їх з великим почуттям і розумінням. Уляна Кот співачка психологічних настроїв з тонким світосприй­няттям».

Цю думку повністю поділяє упорядник цього пісенного збірника. На протязі 2004-2005 років мені вдалося записати від Уляни Петрівни Кот 1000 пісень різних жанрів, більшість з яких мають місцеве походження. Кожна зустріч з Уляною Неї рівною надавала мені пасти у і приносила радість. Я занурювався у чи­не і а глибинне джерело поліського пісенного фольклору.

Записаний від Уляни Кот такий об'ємний репертуар дає мені право поставити її поруч з такими видатними носіями українсь­кого пісенного фольклору, як Явдоха Зуїха та Настя Присяжнюк (обидві із Вінниччини).

Чимало пісенних перлин поліського краю, записаних від Уля­ни Кот, зберігається у фондах українського радіо, у Рівненсько­му обласному центрі народної творчості, в архівах фольклорних експедицій.

В 1991 р. у видавництві «Музична Україна» (Київ) вийшов не­великий пісенник «Берегиня», в якому вміщено вісімнадцять народних пісень, записаних від Уляни Кот 1981 р. С.Шевчуком (ме­лодії розшифрувала Д. Січкарук). Про Уляну Кот, як майстриню з ткацтва та вишивки, а також як співачку і носія духовних пісенних скарбів написано багато: в районних, обласних та все­українських періодичних виданнях. Одними із найкращих нарисів про неї є «Співає Уляна Кот» Богдана Столярчука, відомого на Рівненщині краєзнавця, а також «Життя — як виспівана пісня» Наталки Позняк.

До збірника «Ой зозулько, сива пташко» увійшло 150 пісень різних жанрів, записаних автором цих рядків з голосу Уляни Кот. Ця колядки, щедрівки, веснянки, козацькі, рекрутські та вояцькі пісні, соціально - та родинно-побутові пісні, пісні про кохання, балади та жартівливі пісні. Зауважимо, що це лише невелика ча­стина пісенного скарбу, записаного упорядником від співачки. Переважна більшість пісень носить сумовито-тужливий характер, що відповідає нужденному побуту, в якому довгі роки перебували поліщуки.

У збірці переважають побутові теми: важке життя на чужині, туга за рідним краєм і рідними, нещасливе кохання, родинні стосунки тощо. У піснях збережено діалектизми, характерні для ре­гіону. Що ж стосується мелодій, то вони, хоч і не мають велико­го діапазону, проте дуже мелодійно-гнучкі і допомагають розк­риттю змісту.

Особливо характерні у цьому відношенні балади. Всі вони звучать в мінорі, в багатьох із них використані народні лади, що придає мелодії ще більшої виразності і колоритності. До високохудожніх зразків балад належать твори про вдовину долю: «Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт», «Ой жила вдова при селі», «Жила собі вдовонька», «Ой жила вдова посеред села».

А відома на Україні пісня-балада «Ой не ходи, Грицю», авто­ром якої є славнозвісна Маруся Чурай, має у виконанні Уляни Кот іншу мелодію, ніж та, що зустрічається у пісенних виданнях. Свій поліський варіант має і відома пісня-балада «Ой горе тій чайці», авторство тексту якої приписують гетьману Івану Ма­зепі, який мав хист до поезії. У збірнику ця пісня подана під на­звою «Кричит чайка над водою». Кожен із жанрів, вміщених у нашому виданні, має свої характерні риси, починаючи від ста­ровинних народних колядок, веснянок і закінчуючи жартівли­вими піснями.

Повні драматизму деякі рекрутські та вояцькі пісні, що гли­боко западають в душу своєю правдою життя. Ось як співається в одній із рекрутських пісень:

Сталі думать ще й гадать:

Кого в солдати забрать.

Заберемо багача —

То багач відкупітца.

Заберімо сіроту —

То й не буде клопоту.

Нема неньки, ні отца,

А сам не одкупітца.

1985 році при фольклорно-етнографічному ансамблі "Берегиня"

Крупівського СБК було створено дитячий колектив   "Серпанок".   яким довгий  час керувала заслужений майстер художньої творчості України У.П. Кот. Вона разом іздиректором СБК Н.М. Рабчевською виготовила    костюми    для    дитячого колективу.     У    1992    році    дитячий фольклорний    гурт    отримав    званнязразковий.   "Серпанок", можна сказати, має сімейні традиції - на зміну батьків приходили    їх   діти. Кістяк колективу становили    родини    Дем'янців, Стельмашуків, Котів,     Придюків, Рабчевських. Наприклад, учасники гурту Михайло і Ніна   Дем'янці   привели   в "Серпанок" двох   доньок.    Старша  - Лариса,    стала    дипломантом    радіо конкурсу "Золоті ключі", молодша - Людмила, співала в "Серпанку"   ще дошкільням.  Від    матері    Любові Стельмашу - учасниці "Берегині", любовдо української пісні успадкували доньки Вікторія    і    Валентина -    учасниці "Серпанку".

Зараз уже третє, навіть четвертіпокоління крупівчан чарує нас народнопіснею. Бабуся Ніна Рабчевська,    однаосновоположниць "Берегині", привела до"Серпанку"    внучку    Зі ну.    а    родина Придюків     -  онука  Стаса.   І   так  майже кожен з учасників "Берегині", Тепер дитячий колектив "Серпанок" діє при Крупівській школі під керівництвом  О.А.Шеремети.   Він   і досі продовжує    традиції    поліського    села. Фольклорний    ансамбль    неодноразово брав   участь  у різноманітних  конкурсах, лунали пісні у його виконанні з телеекранів республіканського    та    обласного телебачення. У гурту багатий репертуар: поліські   пісні,   обрядові дійства,   дитячі   ігри,    забави,   смішинки   та   ін.    Високу   виконавську   майстерність    маленьких аматорів народної пісні було відзначено багатьма    нагородами:   дипломами    та грамотами,   туристичними  поїздками до Голландії, Польщі.

Михайло ДЕМ'ЯНЕЦЬ, Сільський голова.