Статистика



Духовний храм нашого села

Друк e-mail
Неділя, 26 лютого 2012, 14:26

Полісcя … Край працьовитих, талановитих і духовно багатих людей. Це край смарагдових лісів в прозорім надвечір’ї і місяць у сріблястих хмарах, свіжість весняного листя і синій промінчик волошок у пшеничному морі колосся. Серед такої краси,  під самим лісом, розташоване невеличке поліське село Крупове, оповите маминою піснею, старовинними казками і легендами.

Однією з них є легенда про Крупівську каплицю, що передається з покоління в покоління, від дідів до внуків. У минулому столітті, а може, і раніше, ніхто  вже точно того не пам’ятає, за кілька верств від села, в лісі, була невеличка пустинька. До якого монастиря вона належала – невідомо, знаємо лише, що в молитві і смиренні проживало там до десятка монахів. З невідомої причини цей маленький монастир згорів, монахи розійшлися . Та після пожежі чудом збереглася древня ікона преподобної Параскеви Сербської. Знайшли її люди на невеличкій річечці, що омиває село. В вертикальному положенні  вона повільно пливла за течією, та раптом повернула до берега і стала крутитися на одному місці. Люди з побожністю дістали з води ікону, і згодом , біля того  місця, де її знайшли, на березі побудували дерев’яну капличку. Будівля була шестигранної форми, що на той час було великою рідкістю. Зазвичай церкви будують на високому, сухому місці. У Круповому ж, капличка стояла в низині на болоті. Стояла вона на дерев’яних штемпалях   і від шляху до неї була прокладена дерев’яна кладка.

altМайже до кінця вісімдесятих років простояла каплиця. Річечка  біля неї обміліла, та посередині каплиці било чисте джерело. У підлозі була велика ляда, що накривала невелику криничку. З цього джерела брали воду на Водохреща і  набирали, для хворих. Була та вода чистою, прозорою, студеною, надзвичайно смачною. Жителі села вірили в загадкову властивість цієї кринички. Під час посухи, коли влітку довго не було дощу, посилав голова колгоспу чи бригадир кількох жінок помити  джерельною водою підлогу у каплиці. І, як не дивно, завжди на другий день ішов дощ. Та невдовзі болото навколо каплички осушили меліоратори, і джерело теж висохло . Але  воно не зникло, а відродилося у канаві, неподалік від церкви.

Багато старовинних ікон було в каплиці. Та найкращою і найдавнішою серед них була ікона преподобної Параскеви Сербської.

… сниться одній жінці сон, ніби хтось посилає її до каплиці забрати ікону преподобної Параскеви. Жінка прокинулась, довго молилась, не знаючи що робити. Наступної ночі сон повторився. Вона пішла до каплиці, походила біля неї, заглянула  у вікно, але страх не дозволив зайти  в середину. «Адже великий гріх украсти з церкви ікону» -  думала жінка. Так ні з чим вона повернулася додому. А за кілька днів каплиця згоріла. Очевидці говорять, що горіла каплиця у вигляді великої свічки. Все згоріло настільки швидко, що  навіть жодної ікони не вдалося вберегти. Збентежені, навіть налякані, були люди. «Неспроста все  це»  - говорили.

Минав час, змінилась і наша країна. Настали часи, коли люди могли вільно ходити до церкви і молитися Богу, відкривалися нові церкви. Вирішили і крупівчани відбудувати свою каплицю. На місці старої дерев’яної виросла цегляна каплиця, освячена на честь преподобної Параскеви Сербської. Час від часу відправлялися тут служби Божі, святили яблука, паски, хоронили померлих.

Сам Господь дав людям ще у старому Завіті  через пророка Мойсея вказівки яким повинен бути храм для богослужіння : вівтар, середня частина і притвор. Наша ж каплиця не могла називатися церквою, бо в ній не було вівтаря.  І весь цей час люди жили думкою про свій храм Господній, адже добиратись  до сусідніх сіл не всі мализмогу.

У 1996  році настоятелем храму  призначено Олександра Ксендзюка.

alt

Цей молодий, енергійний чоловік загорівся бажанням допомогти людям добудувати в селі свою церкву. 21 липня 1998 року на свято Казанської Божої матері було освячене місце і закладено камінь під вівтарну частину церкви.

alt

Люди добровільно з великим бажанням ішли на будівництво: хтось клав цеглу,  хтось місив цементний розчин,  хтось був підсобником, - роботи вистачало на всіх.

alt

Щодня  і отець Олександр, з охотою ішов до новобудови, підтримував людей доброю порадою, теплим словом, щирою усмішкою. Він сам не цурався ніякоїроботи, допомагав як тільки міг. Одним словом , робив усе, щоб  скоріше до ладу стала нова церква.

alt

Кожен храм присвячується Богу, носячи ім’я в пам’ять тієї чи іншої події, або угодника Божого .Так і наша церква була освячена на честь преподобної Параскеви сербської. Ця свята є покровителькою храму нашого села.                  

Параскева сербська народилася в Сербії в поселенні Єпіват. Батьки її були благочестиві люди, вони завжди виконували заповіді Божі і завжди щедро подавали милостиню. Дівчинка любила ходити до церкви. Одного разу за Божою Літургією вона почула такі євангельські слова :  Тоді Ісус сказав учням Своїм : якщо хтось  хоче йти за мною , зречися себе, і візьми свій хрест свій, і йди за мною( Мф. 16, 24 ).

Вразили ці слова серце юної Параскеви. Вийшовши з храму, вона віддала своє гарне і дороге вбрання зустрічній жебрачці, а сама вдягнула її лахміття. Батьки Параскеви посварили дочку за такий вчинок і знову вдягнули її в чистий і гарний одяг. Через деякий час дівчина знову з’явилася вдома в жебрацькому лахмітті.

  • Дитя, чому ти так чиниш ?- запитали батьки.
  • Я хочу жити так, як вчить Христос, - відповіла свята Параскева.

altПісля смерті батьків Параскева продала все своє майно, а гроші роздала жебракам. Потім вона відправилася в Царград і поклонилась його святим. За порадою духовних людей вона поселилася при усамітненому храмі Покрова Пресвятої Богородиці, де в молитві, смиренні, посту і сльозах провела п’ять років. Тут Параскева прийняла постриг в ангельський чин.

І 27 жовтня 1998 року  будівництво було завершене, капличка отримала статус   церкви.

Потім, виконуючи своє давнє бажання, вона відвідала Святу Землю. Поклонивши місцям, які бачили Господа нашого Ісуса Христа, Параскева залишилася жити в Йорданській пустелі. За прикладом пророка Іллі і Іоана Христителя , вона вживала в їжу тільки пустельні злаки в невеликій кількості і тільки після заходу сонця. Лукавий ворог заздрив її  смиренному життю і хотів налякати її різними примарами. Прийнявши облік лютого звіра, він намагався напасти на святу, намагаючись        вигнати її з пустелі. Але Параскева, перехрестившись

Легко відкидала всі проступки диявола. 

Однієї ночі Параскева, як завжди, стояла на молитві. Раптом в образі  гарного юнака  постав перед нею Ангел Божий.

- Залиш пустелю і повертайся на свою батьківщину, бо саме там ти  маєш відійти до Господа.          

Свята Параскева повернулася в рідне село Єпіват і через два роки    мирно почила. Це відбулося в першій половині ХІ століття. Мощі святої Параскеви знаходяться в болгарському місті Тирнов.

Тому в народі храмове свято так і називається Тернувка, яке жителі нашого села, як і їхні предки , святкують 27 жовтня. Наші односельці, які живуть далеко від отчого дому, намагаються на це свято приїхати до села, і разом з рідними прийти до храму на службу Божу.

Служба в церкві  у цей день проходить урочисто і велично. Священнослужителі  із інших парафій приїжджають, щоб відслужити службу Божу разом, і привітати настоятеля нашого храму і всіх прихожан з престольним праздником.

alt

Церква є духовним центром села. Кожного року випускники нашої   школи разом із своїми батьками, друзями відвідують святкову літургію, щоб отримати  благословення Боже і настанови святого отця перед вступом у доросле життя.

З року в рік наша церква стає красивішою , завдяки пожертвам прихожан. По – новому вона засяяла після встановлення нового іконостасу. Багато зусиль приклав   і отець Олександр, щоб  наш храм мав таку прекрасну святиню.

Справжнім святом для всього села було освячення іконостасу, адже освячувати його приїжджав сам Архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій. Владика був приємно вражений гостинністю і добродушністю наших людей. Він  поблагословив усіх, хто прийшов в такий великий день до Храму.

alt

Двадцять століть християнська істина освітлювала всі діяння людини, все те , що  творили люди для розквіту культури нашого народу, його духовності. У світлі Істини  Христової нині наша черга берегти і примножувати святу спадщину Церкви Христової : чистоту святої Православної віри наших предків та її духовні цінності.

Архів Олександра Ксендзюка

Останнє оновлення ( Понеділок, 27 лютого 2012, 12:35 )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити